Страшно писати, але золотонісці вже переживали Новий рік у воєнний час. У Другу світову війну. Дякувати Богові і найкращим хлопцям ЗСУ, що сьогодні наш регіон знаходиться в тилу, і ми не відчуваємо тиску окупантів у фізичному сенсі. До прикладу, у Запоріжжі з 25 грудня загарбники вводять цілодобову комендантську годину на новорічні свята. А з 26 грудня у Луганську взагалі впровадили жорсткий локдаун через зростання хворих на короноварісну інфекцію, зокрема серед дітей.
Тоді, 80 років тому, теж були проблеми зі світлом та опаленням. Як грілися, чим освітлювали в будинках і як святкували новоріччя у далекому 1942 році, ми запитали у жителів Золотоноші, свідків тих часів: Олександри Сергієнко, Віри Баглай та Ольги Дроздовської.
Під час війни Олександрі Степанівні було 10 років. У той час разом з батьками дівчинка проживала у Драбівцях. У сім’ї росло шестеро дітей.
— Під час війни ніхто особливо не святкував, всі працювали. Відзначали 14 січня – як кажуть, старий Новий рік, і Різдво. Маленьку сосонку прибирали калиною і стрічками. Готували з того, що на городі росло – картопля, буряк, кукурудза. На Святвечір варили кутю з ячної крупи, вставляли хрестики, зроблені із соломи, робили вінегрет і компот, як закон: «Іди кутя на покутя, а узвар на базар», - так говорила мама. І поки батько не попробує страви - ми не їли. У будні із бузини варили бузинник – куліш, рідку кашу або «кваша» називали. Спочатку ягоди настоювали у теплі - на печі, щоб заквасилися. Туди ще додавали житнє борошно (у батька був млин і молотарка). Топили очеретом і осокою: як тільки замерзне болото йшли жати стебла.
За словами 91-літньої жінки, у господарстві була корова, кури і навіть свиня. Світла не було, підсвічували каганцем, а вогонь добували кресалом. Під час війни фашисти ходили по хатах, просили «млеко» і яйця. Поганого нічого не робили, тільки просили продукти. Гралися діти по-своєму: у ряднину закутували подушки, імітуючи ляльок. А ще на підлозі малювали лінії навхрест і стрибали «Зайчика».
У 1942 році Вірі Севастьянівні було 10, вона жила у Ліплявому. За її словами, Різдво в сім’ї відзначали обов’язково, але дуже скромно: картопля, огірок, капуста. «Що зготовила мати - те й поїли». У кого було борошенце, то ще пиріжок зліпили з калиною чи капустою. Обов’язково варили узвар і кисіль з терену й ожини.
— Колядувати ходили гуртом. Нам давали по жмені соняшникового чи гарбузового насіння, рідко в кого була цукерка чи коржик. Грошей не було. На Новий рік, який відзначали 14 січня, ставили маленьку сосонку і прикрашали паперовими сніжинками, - згадує минуле жінка. І додає про окупантів: - У нас в хаті і жили. Окупанти у людей забирали курей, їли хліб білий і масло. Бувало і нам, малим, по половинці перепаде. Вони не такі лукаві були, як наші поліцаї. Хату нашу не спалили. Мама їх просила, щоб не чіпали житло, бо в неї четверо дітей, ніде буде жити. Вони пообіцяли, і правда, оминули.
Ольга ДРОЗДОВСЬКА
Ользі Іванівні 13 грудня 1942 року виповнилося вісім. Разом з батьками проживала в Іваньківському районі на Київщині. У сім’ї було семеро дітей. Окупацію пам’ятає добре. Каже, брала участь у русі супротиву.
— Я разом з батьком ходила на завдання. Куди батька посилали - туди і я за ним. Ми були в партизанському загоні? Я - зв’язкова: носила різні записки директору школи, а ще в кущі партизанам їсти. Мене ніхто не примушував, я якось сама відчувала відповідальність тоді, - зізнається щиро.
На Новий рік вирізали у найближчому лісі сосонку і прив’язували її до сволока на великий гвіздок, щоб вона крутилася.
— На столі пам’ятаю жолудевий хліб, добре, що запаслися влітку. Через те в нас і свиня не пропала, вигодували жолудями її і самі їли дубові плоди. Тепер їхній післясмак у мене на все життя залишився. Процес готування був нехитрий: плоди заливали окропом і ставили у піч. Вони там варилися, доки почали відпадати луска і шапочки. Залишилася сама серединка, її смажили на пательні, потім товкли в ступі. Так робили жолудеву крупу або борошно, - згадує подробиці колишнього життя літня жінка.
Різдво святкували гучніше: батько мав чудовий голос і співав пісень та старовинних колядок. А діти позалазять на теплу піч і слухають:
— Мама говорила, що повинно на столі бути 12 страв. А де їх взяти? То ми тулили по кутках часничину, бурячок, цибулини й картопельку. На кутю варили узвар, густий такий. Мама з нього на решето відбере груші, яблука й абрикоси, передавить і виходить «мОчалка», як повидло! Їли її з кашею, таке собі вареннячко із сухофруктів.
Всі жінки як одна повторюють, що болісно переживають вдруге воєнний стан на рідній землі, але порівнювати ті роки з відносним спокоєм у нашому регіоні - то небо і земля.
— Дякуємо нашим хлопцям, всім чоловікам і батькам, чиї діти нині захищають нашу землю. Погано, що війна ніяк не закінчиться, хотілося б померти у людську годину, в мирі, спокої і в перемозі, - підкреслила Ольга Дроздовська.
Воєнний Новий рік 2023 запам’ятається на все життя. Це біль, втрати, сльози і надія. Багато українців зустрічатимуть його у неповному складі, багато – досі не отямились від непоправної втрати. Більшість чоловіків, наших героїв-захисників зустрінуть 2023 на війні. Саме в цей день варто пам’ятати про них, дякувати за спокій і не влаштовувати гучних гулянок – скромно і без зайвого пафосу відмітити свято в колі близьких.
З прийдешнім Новим роком нас! Нехай він надихне кожного, додасть сил і зміцнить дух, а головне - принесе Перемогу!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
