24 лютого Наталя з донькою зустріли оголошення про війну вдома у своїй квартирі, коли збирались до школи.
— Вранці не було зв’язку, неможливо було ні до кого додзвонитися. І ще було дуже страшно, я відмовлялась вірити, що це можливо, що війна справді прийшла. Було багато розмов про це, чимало моїх знайомих готували тривожні валізки, продукти на випадок надзвичайної ситуації, а я не готувала нічого. Була впевнена, що у нашому сучасному світі це неможливо і це якась помилка, жарт, - пригадує події чотиримісячної давнини жінка.
Було відчуття, що з дня на день все закінчиться. Але минув тиждень і жінка зрозуміла, що треба приймати якесь рішення.
— Я людина дуже спонтанна. Коли в мене виникла думка їхати за кордон, я два дні не спала, хвилювалась, і врешті-решт зібрала маленьку сумку, і ми з донькою поїхали до Львова, - розповідає про початок еміграції. - Я чула, що їдуть евакуаційні потяги, але точної інформації ніде не було. Тому вирішила орієнтуватись по ситуації. Із Золотоноші дизелем приїхали у Смілу, на станцію ім. Т. Шевченка.
Там було дуже багато людей, які хотіли виїхати і чекали на можливий потяг. Але найгірше, що ніякої інформації про його приїзд і точний час ніхто не знав. Мама з донькою сиділи на вокзалі і чекали. Після 6-8 годин очікування оголосили про прибуття потяга. Всі люди кинулись на вихід, зі своїми валізами, дітьми, штовхали одне одного, кожен переймався тільки за себе і за свою сім’ю. Люди не вміщалися у вагонах, штовхали дітей, плакали й губили речі.
Найгірше, що на Львів посадили в електричку Гребінка-Знам’янка, а не у поїзд із зручними сидіннями. А до Львова їхати мінімум 12 годин (!) звичайним поїздом. Електричка була заповнена вщент, люди стояли на одній нозі, було дуже важко морально і фізично.
— Через 5 годин поїзд зупинився і нас пересадили в іншу електричку, почалася друга частина пекельної поїздки. Цього разу мені вдалось зайняти сидяче місце, ми вдесятьох сиділи на 6 місцях. Дорога до Львова зайняла 18 годин. Весь цей час ми їхали у темноті, без туалету. Я тримала на руках люльку з місячною дитиною, мама якої постійно непритомніла через хвилювання, бо десь у вагоні були ще її 4 дітей, - ділиться спогадами Наталя, - Багато жінок стояли всі 18 годин з дітьми на руках, і коли ти бачиш цей відчай, страх, коли не можеш нікому допомогти, бо ти сам не маєш сили - це найгірше. Вперше в житті я боялась, що не виживу в цьому поїзді, у цій тисняві, без повітря, без води, без туалету.
Жінка зарані купила квиток до Варшави за 100 гривень. Електричка рухалася повільно, тому на станцію прибули за 10 хвилин до відправки. Дивом вчасно знайшли автобус і встигли на посадку.
Автобус був дуже зручний, там була їжа, туалет, вода. Дівчата нарешті змогли відпочити. На кордоні стояли більше 10 годин.
— У Варшаві мене зустріла родичка, ми в неї переночували і вирушили далі автобусом у Німеччину. Автобус знайшли на вокзалі, він був безкоштовним і мав відвезти нас у Берлін. Але по дорозі нам 4 рази міняли місце прибуття. У результаті ми потрапили у табір на 500 людей у якомусь не зрозумілому селі. Можу сказати, що тільки активні знайомства, прохання про участь чужих людей допомогли мені вибратись з того табору і потрапити у місто Франкфурт, де нас до себе забрала німецька сім’я. Загалом ми потратили на дорогу 5 днів.
За словами Наталі, німці прийняли їх хлібосольно. Дівчата відпочили, набрались сил і через 10 днів прийшли у місцеві органи влади на реєстрацію. Під час реєстрації жінка просила окреме житло. Їм дали кімнату у самісінькому центрі міста. Там було досить комфортно, для золотонісців купили нові ліжка, меблі й посуд. Кімната замикалася на ключ. З ними на поверсі жили ще 4 мами з дітками з України, тому було весело. У день реєстрації емігрантам видали чек на грошову допомогу 650 євро, а також медичну страховку.
— Згідно із законом, українці в Німеччині отримують соціальну допомогу, на даний момент це приблизно 450 євро на дорослих і 350 євро на дитину. Ця сума може варіюватися залежно від віку. Продуктовий кошик на тиждень на 2 людей коштує приблизно 50 євро, якщо купувати фрукти, м’ясо, йогурти і солодощі. Тому цих грошей вистачає на все необхідне і навіть більше. Також є страховка, з якою можна звернутися до лікаря і отримати лікування. Шукати лікаря, адреси, перекладача потрібно самостійно. Я вже мала змогу перевірити як це працює на практиці і дуже задоволена результатом, - підкреслює шанобливе ставлення до українців у Німеччині Наталя. - Прийом і лікування страховка покриває, у тому числі й стоматологічні послуги. Якщо говорити про волонтерів, то таких я ніде не зустрічала, завжди доводилось самостійно дізнаватись інформацію, оформляти документи, знайомитись з людьми, запитувати… Це дуже важкий шлях і тут соломку не підстелиш, треба бути дуже комунікабельним, не боятися, не впадати в паніку і швидко приймати рішення. На щастя, я познайомилася з дуже крутими людьми, які давали мені поради, підримували морально, фінансово і я відчуваю велику вдячність усім цим людям. Це і німці, й українці, які живуть тут хто 5, хто 20 років.
У Німеччині все відбувається через бюрократичну систему, всього треба чекати дуже довго, відповідати на листи, які приходять у поштову скриньку, на емейл.
— Ми українці дуже активний народ і не звикли до такої повільності, ми хочемо все і відразу, а тут є певна своя система і до неї просто треба звикнути. Злату майже відразу вдалось влаштувати у школу, вона ходить в інтеграційний клас, де вони вчать німецьку мову, писати, рахувати з подальшим переведенням у звичайний німецький клас. У її класі всі дітки з України. Ставлення до дітей у школі дуже добре! Злата ходить на навчання з великим задоволенням. Взагалі, тут такий підхід, що діти відчувають свободу і зацікавленість. Немає такого, що на дітей кричать, змушують. Навпаки, вони просять повідомляти, якщо дитині нецікава школа, щоб виправити ситуацію і дитина отримувала задоволення від навчання. Уроки починаються о 8 годині і закінчуються об 11.20, це чотири уроки. Єдине, що мені не подобається - прати весь одяг доводиться щодня, в тому числі і взуття - діти дуже активні у школі.
Курс розрахований на 8 місяців, після завершення жінка отримає знання на рівень В1.
— Кожен українець отримав право на роботу, можна працювати неповний робочий день, а наприклад міні-джобс на 480 євро, це 3 рази на тиждень по 4 години. У Німеччині не обов’язково працювати повний робочий день, тому що оплата праці відбувається за годину(мінімум 10 євро). Всі працюють офіційно, тому що штрафи дуже великі. Якщо ви працюєте, то сума соціальної допомоги зменшується залежно від рівня вашої зарплати, відбувається перерахунок.
З 1 липня дівчата переїхали в окреме помешкання, за яке сплачує держава - двокімнатну квартиру за 690 євро. Знайти і оформити на біженців оренду квартири по соціалу не просто, але як показала практика все можливо, варто лише докласти зусилля. Але пошук і оформлення може зайняти 3-5 місяців, тут є певна система, яку неможливо обійти.
Емігрантки живуть у дуже красивому місті Марбург, яке знаходиться у горах, має неймовірну архітектуру й природу, річки, водоспади. Місту 800 років, тут збереглася уся архітетура, замок, церква Святої Єлизавети, пряничні будинки у старому місті. Місто Марбург було одним із тих, яке не бомбили у війну. Тут немає багатоповерхівок, більшість будинків не вище 5поверхів. Навіть у центрі дуже спокійно, немає заторів та багатолюддя на вулицях. Дуже зручний громадський транспорт, на кожній зупинці стоїть табло, де написано через скільки хвилин буде ваш автобус. Є точний графік, який можна подивитись в інтернеті і не треба витрачати багато часу на те, щоб дістатися з точки А в точку Б. Достатньо ввести своє місцезнаходження і точку призначення,а додаток покаже куди йти, на який номер автобуса сісти, де пересадка.
— Погода дуже схожа на українську, але може різко змінитися: сьогодні 35 градусів, а завтра 20; сьогодні падає сніг, а завтра світить сонце і +15. Німці говорять, це німецька погода - звикайте. Як в Україні, так і тут ми ведемо дуже активний спосіб життя: ходимо у спортзал, відвідуємо басейн, зустрічаємося з друзями, ходимо у гості, на пікнік, у парк. Якщо знаємо, що десь проводять заходи для україців, зустрічі, гуртки для дітей, концерти, спортивні ігри чи заняття, то у всьому стараємося брати участь. Це чудова можливість познайомитись з новими цікавими людьми, поділитись досвідом проходження різних бюрократичних процесів. Якщо відбуваються мітинги,концерти на підтримку України, то ми обов’язково є їх учасниками, розповідаємо німцям про те, що відбувається в Україні, пояснюємо як важливо зупинити війну і як не просто зараз українцям.
— Звичайно, починати нове життя у новій країні, без знання мови, без грошей, без одягу і своїх звичних речей не просто, але безпека і внутрішній спокій цього вартують. Зараз вже не виходить будувати плани на кілька років вперед, але єдине, що я можу - це робити максимум сьогодні, щоб я і моя дитина жили краще. На даний момент Німеччина дала всі умови, щоб українці, які тікали від війни отримали соціальну і моральну захищеність, тому нам залишається лише бути вдячними і використовувати всі можливості, які нам дають.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
