За словами старости Коробівки Сергія Кожем’яко, Тарас з батьками переїхав у село з міста Городище. У місцевій школі хлопець закінчив дев’ять класів і вступив до Кіровоградського технікуму. Строкову службу ніс у повітряно-десантних військах. Мирне життя склалося не просто. Мати померла. У 44-річного чоловіка залишилася донька від цивільної дружини, які проживають за межами Золотоніської громади.
8 березня Тарас поповнив ряди добровольців, готових захищати рідну країну від загарбників. Про свої воєнні будні чоловік ділився з однокласником й односельчанином Миколою Видриганом:
— Влітку Тарас телефонував частіше, а коли був «на нулі», то й до десяти днів не було зв’язку. Спочатку все виходило, він влучно стріляв і все трималося на великому ентузіазмі, далі було важко морально. Тарас спочатку воював у Луганській області під Авдіївкою , а загинув у Донецькій. Дома не був з березня, хоча й дуже хотів, - згадує про товариша Микола. – Він завжди казав, що хорошого на війні немає нічого, але непохитно вірив, що переможемо. Після контузії його могли комісувати, але він вперто вирішив йти до кінця. Лежав у різних госпіталях, акубаротравма давала про себе знати, у нього погано робила рука. Але завжди стояв на своєму: «Я не боягуз і косити, щоб комісували не збираюся!».
Висловлюємо щирі співчуття близьким Героя. Прощання з Тарасом відбудеться на Алеї слави центрального кладовища у Золотоноші у вівторок 7 лютого, о 12.00. Об 11.00 з центру села Коробівка на кладовище їхатиме автобус.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
